Кінна ферма «Атлант»: власник покинув 28 коней

За Старим Салтовом розташований кінно-спортивний комплекс, куди до повномасштабного вторгнення привозили дітей на реабілітацію, де замовляли коней на весілля для молодят.

Селище побувало в окупації, а після контрнаступу залишилося без власника. Кажуть, що той втік до росії, зібравши з собою документи на коней.

Тепер за 28 кіньми наглядає конюх і двоє офіцерів поліції. Тваринам потрібне лікування, їжа, догляд і любов.

Марія Малєвська і Олександр Бринза привезли з ферми, де живуть покинуті коні, репортаж про людей і тварин.

Уявити цю дорогу без заторів, а надто у вихідні або свята, раніше було неможливо. Найпопулярніше в області курортне місце — Старий Салтів — і досі оговтується від окупації.

Місцева церква Віри, Надії, Любові та матері їх Софії побита обстрілами, служби тут проходять у підвалі. На цьому пʼятачку перед дамбою — центр життя: так було і до вторгнення. Відразу після деокупації це виглядало як згарище, і ось тепер сюди знову потроху повертається життя. Кілька яток з продуктами, кавою, пункт незламності, зупинка громадського транспорту, пересувне відділення «Нової пошти» й місцеві прохачі.

Звідси поліцейські офіцери громади Дмитро Новицький та Денис Керпек везуть зруйнованою дамбою на той берег водосховища — кілька хвилин автівкою до території того самого покинутого кінно-спортивного комплексу «Атлант». Вхід до конюшні — без даху: відразу видно, що вона неодноразово була під обстрілами.

«У цей момент, коли був приліт, я поїв коней. Після першого прильоту я, звісно, злякався, вибіг з конюшні, і як тільки я вибіг, прилетіло сюди, і почав обстрілювати дрон. Я ледве добіг до погреба. Багато коней гуляли, дивом врятувалися. Ось Бантик у нас стоїть, він теж гуляв у леваді, в нього поранення досі видно. Одну конячку вбило, 5 місяців, а мамку її лише поранило. Спочатку було 12 прильотів, ми думали все, а потім ще все інше пішло, і всього 33 прильоти», — розповідає конюх Олексій Болюх.

Олексій сам харківʼянин, працює тут вже 13-й рік. Відколи у вересні 2022-го хазяїн чкурнув до росії, те, що робить Олексій, — це фактично волонтерство.

— Що ви про власника знаєте?

— Ну, а що я можу знати? Він сам по собі, я сам по собі, я конюх, він мені зі своїми справами не звірявся.

— Так він в росію поїхав чи ні?

— Так.

— Коли це було?

— Це було 11 вересня. Сказав: «Тримайся, Льоха!», — і поїхав. Все.

— І зараз він на звʼязок не виходить?

— Не виходить. Не чув я його, вже скільки часу пройшло, де, що він.

— Так ви весь час без зарплатні оце тут доглядаєте?

— Без нічого. Зі мною було ще троє людей, але вони відразу втекли. Ну, я не можу, я у всіх цих коней пологи приймав, я зрісся з ними. Не така я людина, щоб кинути.

Олексій виводить 23-річного красеня, якого звати Баланс. Це найстарший кінь тут, Олексій називає його пенсіонером.

У стойлі поряд — велетень Бантик. На передній лапі в нього видно чималу рану. Бантика підзиває поліцейський офіцер громади Денис Керпек. Сам він із Вовчанська, близько 40 днів пробув в окупації, потім їм із дружиною вдалося втекти. Пощастило, що ніхто із сусідів не здав, що він поліціянт. Тепер Денис служить у Старому Салтові, а віднедавна опікується конями.

«Один уламок вже з нього видалили, а другий не можемо ще, от поки рана сочиться. Зараз має ветеринар приїхати. Бантик дуже добрий кінь, на ньому катаються всі — каталися, пока сідла були. Сідел зараз нема, тут все порозкрадалося. Раніше весілля катав цей Бантик. Хороший такий, добрий кінь».

Денис та його колега Дмитро бувають на фермі майже щодня. Уперше поліцейські побачили покинутих напризволяще коней влітку:

«Вони гуляли по всій окрузі, тому що в них їжі не було. Приїхали на “Дастері”, а нас коні обступили, почали наш “Дастер” облизувати. Ми відразу зрозуміли, що все, ми потрапили куди треба. І почали максимально брати участь із цим господарством: шукати їжу, сіно, овес, звертатися до волонтерів. Адміністрація виділяє транспортні засоби. І отак вже 5 місяців ми з цими кіньми разом живемо: поліцейські офіцери громади, коні і конюх».

Шерифи шукають провіант для коней по всій громаді. Допомагають волонтери, місцеві фермери. Коли знаходять сіно, овес або сіль, постає нове питання — транспорт, аби довезти це все до кінно-спортивного комплексу.

Поліціянти скидаються грошима, всім відділком, допомагають і селяни, тепер вже й мешканці Харкова, які дізналися про цю історію. Поліцейській офіцер громади Дмитро Новицький веде показати мішки, що вони їх привезли сюди напередодні:

«Люди, які збирають кошти, і волонтери допомагають, і Старосалтівська селищна адміністрація. Кожна конячка вживає по 2 кілограми їжі в день, може, більше. Солома, сіно, сіль привозили конячкам, їм же потрібні вітаміни, вони мають вживати не тільки овес, солому та сіно.

Я місцевий мешканець, я виріс тут, знав про цю кінну ферму. Коли ми сюди прийшли з Денисом працювати в серпні місяці, то одразу ж буквально приїхали до цієї ферми і почали допомагати коням. Я вам скажу не з точки зору поліцейського, а з точки зору просто людини: тварини не повинні гинути, їм в будь-якому разі потрібно допомогти».

Дмитро веде показати свого улюбленого коня — до першого стійла, біля розтрощеного входу в конюшню. Кобилку в яблуках звати Ольга Іванівна.

— На даний час ми займаємося тим, щоб встановити, кому належать ці коні. Ми не можемо цього зрозуміти по документах, тільки зі слів місцевих і конюха. Говорять, що він тут був пару місяців і виїхав до російської федерації. Наскільки це правда, я не розумію.

— А намагалися з ним телефоном звʼязатися?

— Намагались. Його номер телефону знаходиться поза зоною досяжності, де він, незрозуміло, на території України чи в якійсь іншій державі. Просто знаємо зі слів, що він виїхав до росії.

Минулого літа, вже без власника, тут народилося четверо лошат. Тож кількість коней збільшується, зростають і витрати. Говорить поліцейський офіцер громади Денис Керпек:

— Чиї коні, ми поки що не можемо встановити. Власника не можемо знайти, з цим велика проблематика. Безхозні, виходить, коні, і не можемо ніяких рішень прийняти. Зараз військова адміністрація плідно працює, щоб залишити їх в Старосалтівській громаді.

— Тобто фактично евакуювати їх або передати новому власнику не можна, бо в них є власник?

— Так. Є в них власник, але ми не можемо його знайти. Ми не знаємо навіть, чи це його коні. Тут тримались коні інших людей. Після деокупації деякі люди приїхали, забрали своїх коней, а ці залишились. Ми не можемо поки що встановити, чиї це коні, і документів на них теж ніяких немає.